/Files/images/DSC_0037.JPG

Іванова Тетяна Вікторівна

Освіта : повна вища, закінчила Черкаський національний університет ім. Б. Хмельницького.

Кваліфікація : соціальний педагог, практичний психолог.

Напрямки роботи практичного психолога дошкільного закладу:

1. Робота з новоприбулими дітьми.

2.Робота з молодими спеціалістами.

3. Просвітницька робота з батьками та вихователями.

4. Психологічна підготовка дітей до школи.

5. Корекційно-розвивальна робота з учасниками навчально-виховного процесу.

6. Психологічний супровід агресивних, тривожних, гіперактивних, обдарованих дітей.

7. Соціально-психологічне вивчення колективу.



/Files/images/koli_zvertatisja_do_psikhologa.png


15.10.2019

/Files/images/schet.jpg

Психологічна готовність дитини до навчання в школі

Сім’ю майбутнього першокласника чекають серйозні зміни – дитина готується вступити до школи. І багато в чому успішність дитини залежить від правильної батьківської позиції. Саме в першому класі і діти і батьки складають свій перший іспит , який може визначити всю подальшу долю дитини, адже поганий шкільний старт часто стає першопричиною всіх майбутніх невдач. Дехто з батьків вважає, що дитину можна підготувати дуже швидко перед самою школою, посилено займаючись. Але це рішення не можна вважати правильним, тому що така «швидка підготовка» може сприяти психологічному перевантаженню дитини. Саме тому завдання батьків, в міру своїх сил і можливостей, намагатися підготувати дитину до школи – заздалегідь, щоб поліпшити їй подальше навчання та попередити шкільну неуспішність. Важливо, щоб дитина йшла до школи готова фізично, але не менш важлива готовність психологічна.

Складовими психологічної готовності є: особистісна; вольова; інтелектуальна.

Особистісна готовність – мотиваційна і комунікативна – виявляється у відношенні дитини до школи, до навчання, до вчителя і до самого себе. У дітей має бути позитивна мотивація до навчання в школі. (Мотивація – це внутрішня спонука щось робити.) Як правило, всі діти хочуть йти до школи, сподіваються бути хорошими учнями, отримувати гарні оцінки. Але приваблюють їх різні чинники. Одні говорять: «Мені куплять портфель, форму», «Там навчається мій друг»…Проте, це все зовнішні прояви. Важливо, щоб школа приваблювала своєю головною метою – навчанням, щоб діти говорили: «Хочу навчатися читати», «Буду добре вчитися, щоб, коли виросту, стати…» Визначити мотивацію дитини щодо навчання можна за допомогою вправ – ігор. В кімнаті, де виставлені іграшки, дитині пропонуєте їх роздивитися. Потім сідаєте разом з дитиною і читаєте казку, яку раніше не читали. На найцікавішому місці зупиняєтесь і запитуєте, що хоче дитина: слухати казку далі чи гратися іграшками. Висновок такий: якщо дитина хоче йти гратися – у неї переважає ігровий мотив. Діти з пізнавальним інтересом хочуть слухати казку далі. Формуванню мотиваційної готовності сприяють різноманітні ігри, де активізуються знання дітей про школу. Наприклад: «Збери портфель», «Я йду до школи», «Що у Незнайка в портфелі». Отже мотиваційна готовність – це бажання дитини прийняти нову для неї соціальну роль. Для цього важливо, щоб школа подобалась своєю головною метою – навчанням. Особистісна готовність включає в себе і вміння спілкуватися з однолітками та вчителями і бажання бути доброзичливими, не проявляти агресії, виконувати роботу разом, вміти пробачати. Емоційно – вольова готовність – включає в себе вміння дитини ставити перед собою мету, планувати свої дії, оцінювати свої результати, адекватно реагувати на зауваження. Дитину чекає нелегка напружена праця. Від неї будуть вимагати робити не тільки те, що хочеться, а й те, що треба: режим, програма. Діти 6-ти років, які психологічно готові до школи, здатні відмовитися від гри і виконати вказівку дорослого.

А найголовніше, намагайтесь не сприймати заняття з дитиною як важку працю, радійте і отримуйте задоволення від процесу спілкування. Пам’ятайте, що у вас з’явилася прекрасна можливість подружитися з дитиною.

Отже, успіхів вам і більше віри в себе та можливості своєї дитини!

20.12.2018

/Files/images/проф секс нас.jpg

ПРОФІЛАКТИКА СЕКСУАЛЬНОГО НАСИЛЛЯ НАД ДІТЬМИ

В поняття«сексуальне насилля»входить цілий спектр дій –поцілунки, погладжування, доторкання сексуального характеру, а також всі різновиди статевих актів.

Про що повинна знати дитина, щоб не стати жертвою!

1.Якщо ви побачили, що дитина проявляє підвищену цікавість до питання про відмінності між хлопчиками і дівчатками,розкажіть їй спокійним тоном про будову людського тіла, особливості органів, функції які вони виконують.Зверніть увагу на інтимні частини тіла і скажіть, що їх не прийнято показувати іншим людям.

2.Розкажіть які доторкання вважаються прийнятними, а які ні,тобто від яких дочка чи син можуть зніяковіти і як відрізнити від тих, які є в нормі (обійми, доторкання один до одного під час ігор, лікарський огляд).

3.Доведіть до відома дитину про те, щоніхто не має право доторкатись до неї, а особливо до інтимних частин тіла проти її волі.Виключення можуть становити: лікарі (за можливістю в присутності мами чи тата) і батьки. Це саме правило повинно стосуватися і всіх членів родини.Не допускайте того, щоб дитину цілували проти її волі!Варто попередити малечу про те, що якщо хтось просить її показати інтимні частини тіла, про це треба розповісти батькам.

4.З 4-х років дитина повинна виконувати «туалетні процедури» та одягатися максимально самостійно.З півторарічного віку дитина не повинна бачити статеві органи та чути прояви інтимного життя батьків. З 2-х років необхідно виключити спільне купання тата і дочки. Купання брата і сестри варто завершити до 6 років, а краще купати дітей окремо.

5.Навчіть дитину правилам соціальної поведінки: не розмовляти з невідомими людьми, не брати цукерок чи інших солодощів від незнайомців, не підтримувати розмову про себе та свою сім’ю, не показувати дорогу. Розкажіть як реагувати в ситуаціях, якщо до дитини заговорили люди, яких вона не знає – не грубити, відійти чи відбігти в безпечніше місце, як і в кого попросити допомогу.

6.Встановіть та намагайтесь підтримувати з дитиною такий рівень довіри, щоб вона змогла розповісти вам різні «нестандартні» ситуаціїі при цьому розуміла, що кричати на неї ви не будете. Інколи діти краще будуть терпіти, але не скажуть оскільки бояться покарання.

7. Будьте уважними до того, що говорить ваша дитина.Фрази «Я не хочу, щоб дядько Іван до нас приходив», або «Хай дідусь поїде вже додому» повинні насторожити і наштовхнути на думку, що треба максимально делікатно вияснити причину таким словам.


12.11.2018

/Files/images/межі.jpg ЯК ДОПОМОГТИ ДИТИНІ ЗБУДУВАТИ ВЛАСНІ ПСИХОЛОГІЧНІ МЕЖІ?

Психологічні межі досить важлива річ і їх характер та стійкість є визначальним в успішності дитини будувати відносини з оточуючими. Отже,якщо батьки хочуть виховати людину з якою приємно спілкуватись, самодостатню і врівноважену треба звертати увагу на психологічні межі.

Пропоную такі рекомендації-стратегії у вихованні.

1.У батьків завжди повинна бути жорстка позиція з приводу однозначних обмежень.Якщо битись заборонено, то ніяких «але» не може бути. Звичайно таких обмежень повинно буде дуже мало, але «однозначність позиції» тут ключова фраза.

2.Всі члени родини повинні притримуватись однієї стратегії виховання.Для цього треба домовитись стосовно правил, способів реагування на ту чи іншу поведінку дитини.

3.Дозвольте дітям “страждати”.Часто батькам складно витримати гнів, роздратування, істерики дітей. Але не треба лякатись негативних емоцій і намагатись виправити ситуацію. Краще що ви можете зробити в цій ситуації – прожити її разом, просто будучи поряд. Дитина повинна мати можливість висловити образу, агресію чи невдоволеність.

4.Привчайте дитину до самостійності не лише в поведінці (сам одягається, засинає, вчить уроки), а і до, так званої, емоційної самостійності.Дитина повинна розуміти, що почуття та емоції, які вона відчуває – це її, не нав’язані і за них вона несе відповідальність. Для цього розвивайте емоційну сферу, вчіть різним способам вираження почуттів, не нав’язуйте свої почуття та реакції на ту чи іншу ситуацію, допомагайте дитині розпізнати і усвідомити, що ж насправді вона відчуває.

5.Любіть дитину.Батьки повинні створити такі умови, де б дитина розуміла, що вона бажана, знаходиться в безпеці і може звернутись до когось у випадку невдачі. Пам’ятайте, неправильними можуть бути лише її дії, а не сама дитина.

6.Надавайте дитині свободу.У підростаючої особистості має бути свобода вибору, якою вона повинна навчитись управляти. Це колосальний досвід в тому, щоб відчути і зрозуміти що «моє», а що «чуже».

7.Вчіть дитину розумінню того, що будь-які дії мають певні наслідки і треба бути до цього готовими.Давайте можливість дитині переконатись самостійно в тих чи інших наслідках.

8.Дітям потрібні батьки, які мають власні гарно сформовані психологічні межі. Працюйте над собою, самовдосконалюйтесь.

9.При невдачах проявляйте співчуття замість читання нотацій типу «Я ж тобі казала».

10.Хваліть дитину, не просто звичайним словом «молодець», а описуючи ситуацію ширше.Так дитина дійсно починає приймати собі свої позитивні сторони і це гарно впливає на самооцінку.

11. Завжди виконуйте власні обіцянки! Якщо не впевнені, краще не обіцяйте.

12.Заохочуйте дитину до прийняття рішень,які стосуються як її самої, так і членів родини.

13. Чим більш дитина стає дорослішою, тим більше в неї виникає власних думок, потреб, бажань, поглядів.Не вмішуйтесь в особистий простір. Якщо треба, висловлюйте своє власне занепокоєння.

14.Навчіть дитину говорити «Ні».Це надзвичайно важливе вміння, яке дозволить відстоювати власні межі.

15.Справедливість– повинно бути ключовим у побудові системи та принципів виховання дитини.


03.09.2018

АДАПТАЦІЯ ДИТИНИ ДО УМОВ ДНЗ

/Files/images/адаптація 3.jpg Адаптаційний період серйозне випробування для малюків 2-3 років життя. Викликані адаптацією стресові реакції надовго порушують емоційний стан малюка. Тому ми рекомендуємо:

· Привести домашній режим у відповідність з режимом групи дитячого саду, в яку буде ходити дитина.

· Ознайомитись з меню дитячого саду і ввести в раціон харчування малюка нові для нього страви.

· Навчайте дитину вдома всім необхідним навичкам самообслуговування: вмиватися, витирати руки; одягатися й роздягатися; самостійно їсти, користуючись під час їжі ложкою; проситися на горщик. Одяг обов'язково повинен бути зручним для дитини цього віку, оптимальний варіант: брюки або шорти без застібок і лямок.

· Розширюйте "соціальний горизонт" дитини, нехай вона звикає спілкуватися з однолітками на дитячих ігрових майданчиках, ходити в гості до товаришів, залишатися ночувати у бабусі, гуляти по місту тощо. Маючи такий досвід, дитина не буде боятися спілкуватися з однолітками і дорослими.

· Необхідно сформувати в дитині позитивну установку, бажання йти в дитячий сад. Малюкові потрібна емоційна підтримка з боку батьків: частіше кажіть, дитині, що Ви його любите, обіймайте, беріть на руки.Пам'ятайте, чим спокійніше і емоційно позитивно батьки будуть ставитися до такої важливої події, як відвідування дитиною дитячого садку, тим менш болісно буде проходити процес адаптації. Уникайте обговорення при дитині хвилюючих Вас проблем, пов'язаних з дитячим садом.

· У перший день краще прийти на прогулянку, так як на прогулянці (у грі) малюкові простіше знайти собі друзів, познайомитися з вихователем. У дитячий садок можна брати з собою улюблену іграшку.

· Плануйте свій час так, щоб у перший місяць відвідування дитиною дитячого садка у Вас була можливість не залишати його там на цілий день. Перші тижні відвідування дитячого саду повинні бути обмежені 3-4 годинами, пізніше можна залишити малюка до обіду, в кінці місяця (якщо це рекомендує вихователь) залишити малюка на цілий день.

· Для попередження нервового виснаження необхідно робити в середині тижня "вихідний день" для малюка.

· У період адаптації необхідно дотримуватися режиму дня, більше гуляти у вихідні дні, знизити емоційне навантаження.

· Дитина повинна приходить в дитячий садок тільки здоровою.

Весь адаптаційний період проходить під контролем медико-педагогічної служби за участю практичного психолога.

ПОРАДИ БАТЬКАМ

Як полегшити перебування дитини у дитячому садку

1. Організуйте життя дитини в сім'ї відповідно до режиму дня, якого дотримуються в дошкільному закладі.

Цим ви значно полегшите маляті процес звикання до ясел.

2. Треба зацікавити сина чи доньку дитячим садком, викликати бажання йти туди.

Не можна залякувати дитину садком, погрожувати: „ Не слухатимешся – віддам у ясла ”. Це викликає страх перед дошкільним закладом і, безумовно, погіршує стан дитини в період звикання до незнайомого оточення. Навпаки, слід викликати в неї бажання ходити до садка: „ Якщо слухатимешся, не плакатимеш, то підеш у дитячий садок ”.

3. Дитині значно легше пристосовується до умов суспільного виховання, якщо в сім'ї вона оволоділа елементарними навичками самостійності.

Іноді, прагнучи зекономити час, батьки поспішають самі вдягнути, нагодувати дитину, чим стримують формування в неї необхідних умінь. Такі діти, звикнувши до надмірної опіки, у яслах почуваються безпорадними і самотніми.

Допоможіть маляті навчитися самостійно сідати на дитячий стілець, пити з чашки, вчіть користуватися ложкою, їсти суп із хлібом, різноманітні страви, треба навчити дитину самостійно мити руки, брати активну участь у роздяганні, складанні одягу. Кожну спробу зробити щось самостійно обов'язково схвалюйте: „ Молодець, ти сам уже вмієш їсти ”. Не шкодуйте часу – маляті це дуже знадобиться. Досить складно буває маляті оволодіти правилами поведінки в дитячому садку. Особливо погано почуваються діти, яким у сім'ї нічого не забороняли. Перші вимоги вихователя (не бавитися під час занять, їжі, умивання, не хапати за волосся дітей; не брати речі зі столу вихователя тощо) викликають у них образу, а іноді плач. Треба поступово привчати дитину розуміти звернення до неї вимоги: "Не кидай іграшки, тримай у ручках, ось так ”, треба помити руки, не можна їсти брудними руками ”.

4. Навчіть маля гратися.

Діти, які тривало, не відволікаючись, граються іграшками, захоплюються грою і рідко згадують про розлуку з рідними, легше звикають до нового оточення.

Деякі батьки вважають, що будь-яка дитина сама добре вміє гратися. Насправді ж діти раннього віку просто маніпулюють іграшками, виконують одноманітні дії, кидають, стукають, гризуть, не знаючи як застосувати їх. Тут на допомогу має прийти дорослий. Щоб гра була цікавою, тривалою, розвивала дитину, треба розкрити їй призначення іграшки і способи дії з нею (з чашки слід напувати ляльку, ведмедика, зайчика; у ліжечку лялька спатиме). Така спільна діяльність формує в дитини, крім ігрових умінь, потребу і навички спілкування.

5. Одна з головних причин труднощів перебування дитини в яслах – недостатній досвід спілкування з іншими дорослими і дітьми.

Дитина, яка спілкується лише із членами своєї родини, боїться сторонніх, не вміє правильно реагувати на їхні звертання. Звісно, опинившись серед дітей, незнайомих людей у яслах, таке маля почувається неспокійно. Іноді батьки самі мимоволі формують у сина чи доньки негативне ставлення до сторонніх, говорячи: «Не слухатимешся, оцей злий дядя тебе забере» тощо. Слід, навпаки, виховувати в дитини привітне ставлення до дорослих і дітей. Гуляючи з малюком, завжди можна знайти привід сказати, наприклад: «Подивись, як лагідно всміхається до тебе тьотя, і ти всміхнись»; «Підніми газету, що впала в дяді».

Щоб малюк сміливо входив у групу однолітків, не ховався за вихователя, відмовляючись гратися з дітьми, треба привчати його до контактів із дітьми заздалегідь, виховувати доброзичливе ставлення до них. Так, гуляючи з дитиною на ігровому майданчику, учіть її нікого не ображати, не забирати іграшки, спонукати до гри з однолітками: «Покоти м'ячик, Ігорю. А тепер Ігор тобі покотить. Молодці, хлопчики, добре граєтесь».

6. Значну увагу слід приділяти розвитку мовлення.

Це теж полегшить адаптацію. Адже дитина зможе висловити свої бажання, повідомити про потреби за допомогою хоча б одного-двох слів або відповідаючи на запитання простим „так” чи „ні”, і вихователь зможе допомогти їй. Якщо ж малюка не навчили користуватися мовою, часто можна спостерігати таке: кричить, вередує, сердиться, що його не розуміють; не відповідає на лагідні запитання, відкидаючи запропоновані іграшки. Починають нервувати і дорослі, утративши надію заспокоїти маля. Щоб такого не сталось, учіть дитину користуватися спрощеними, а потім і повними словами (самі вимовляйте слова правильно), звертатися з проханням, відповідати на запитання. Уважна мам звикла розуміти свою дитини і без слів. Та не треба завжди поспішати виконувати її бажання. Краще звернутися до дитини: „Що ти хочеш? Пити? Скажи: пи-ти”. Дитина повинна знати своє ім'я, розуміти назви частин тіла людини, найуживаніших побутових предметів та процесів (стіл, стілець, чашка, ложка, їсти, гратися, гуляти тощо). Дбаючи про це, називайте словами добре знайомі дитині дії та предмети. Наприклад, одягаючи малюка: „Сашко вдягнеться і піде гуляти. Що будемо одягати: шапку, чобітки, пальто”.

7. Ніколи не виявляйте у присутності дитини своїх переживань,не шкодуйте з приводу того, що доводиться віддавати її до ясел. Навпаки, висловлюйте захоплення цікавими іграшками: усім своїм настроєм, ставленням до вихователя, інших дітей підкресліть упевненість, що вашій дитині буде тут добре.


01.09.2018

КРИТЕРІЇ ГОТОВНОСТІ ДИТИНИ

ДО ШКОЛИ

/Files/images/для сайта.png Першокласник сьогодення і першокласник в минулому – різні поняття. В наш час від дитини в першому класі вимагають більше, ніж це було раніше. Тому, щоб адаптація до школи проходила нормально і у дитини не зникло бажання вчитися, малюк повинен бути ГОТОВИЙ ДО ШКОЛИ.

Існує ряд показників, за якими ми можемо визначити чи готова дитина до школи.

Основні критерії, за якими психологи здійснюють відбір.

Отже, було б добре якби дитина змогла б:

1. Назвати себе (П. І. Б.), маму, тата, бабусю, дідуся (орієнтація у внутрішньосімейних зв’язках)

2. Знати пори року, кількість і назви місяців у році, днів у тижні. Знати які зараз рік, тиждень, день. Вміти відповісти на питання типу «Коли птахи відлітають на південь», «Коли холодно і іде сніг», «в який день люди не ходять на роботу», «В яку пору року листя жовтіє» …

3. Розказати назви всіх оточуючих її предметів: меблі, посуд, одяг, побутові та електроприлади, рослин, тварин, явищ природи, назви улюблених мультфільмів, казок, книжок, імена улюблених героїв.

4. Вміти прочитати (можна по складам) невеликий, простий текст з декількох речень.

5. Бути в змозі написати або скопіювати просту фразу, наприклад, «він їв суп»

6. Прямий і зворотний відлік в межах 20.

7. Вміти складати і віднімати числа в межах 10.

8. Володіти навичками узагальнення (в картинках вибрати що об’єднує …), виключення з ряду.

10. Знаходити схожість і відмінності між предметами.

11. Вміти скласти розповідь за картинкою або за серією картинок.

12. Знати основні геометричні фігури – коло, овал, прямокутник, трикутник, квадрат, вміти їх намалювати.

13. Запам’ятати 5-7 слів з 10 чітко названих.

14. Вміти розповісти напам’ять невеликий вірш

15. Вміти відповісти на питання: що буває раніше – обід чи вечеря, хто більший – корова або коза, у корови дитинча теля, а у коня …

16. Знати 10-12 основних кольорів.

17. Вміти намалювати фігуру людини з усіма основними частинами тіла.

18. Слухати казку і переказати ключові події.

19. Утримувати увагу на заданому виді діяльності 10 хв.

20. Розуміти що таке школа, чим там займаються і навіщо туди ходять.

21. Вміти визначати напрямок: вперед, назад, направо, наліво, вгору, вниз.

22. Уважно слухати і виконувати завдання, які пропонуються в усній формі;

23. Може самостійно виконувати необхідне завдання за зразком, який сприймається зором.

Фізіологічні показники:

1. Зміна не менше 5 молочних зубів на корінні.

2. Дістає рукою через верхівку до верхньої частини протилежного вуха (Філліпінський тест).

3. Якщо дитина стоїть боком проявляється прогин хребта в попереку.

4. Яскраво проявляються суглоби на пальцях і колінах.

5. Вміє кидати і ловити м’яч.

6. Вміє зав’язувати шнурки, застібати ґудзики, блискавки – це ознака розвитку дрібної моторики.

7. При рукостисканні – її великий палець вгорі.

8. Скачок в зрості.

9. Може повторити прості пальчикові ігри (наприклад, по столу переминати пальцями, зробити пальцями «перемога» і т. д.).

Бажаємо успіхів майбутнім першокласникам!!!


14.02.2018

Роль емоцій у розвитку дитини

/Files/images/Razvivayushie_igrushki_dlya_detej_ot_3_let_2.jpg Емоції відіграють дуже важливу роль у житті кожноїдитини, оскільки допомагають їй сприймати дійсність і реагувати на все, що відбувається . Емоціїдитинидуже легко побачити і прочитати , так як їх видно з виразу обличчя , по позі і жестах , а також з поведінки малюка.

Розвиток емоційної сферидитинипо праву належить до важливих показників психічного стану і благополуччя. Саме тому , однією з первинних завдань дорослих при вихованні малюка – встановити тісний емоційний контакт здитиною.

Однією з перших емоційновонародженоїдитиниє переживання за народження , годування і присутність матері. Маленькадитинаможе випробувати таку емоцію як переляк , яка найчастіше проявляється тоді , коли малюк відчуває голод.

У перші чотири місяці життя малюка «хороші » і «погані » об’єкти в його психіці знаходяться зовсім поруч. У міру дорослішаннядитини, вона починає сприйняти мати як особистість і при цьому тривожні переживання крихти зменшуються. Кожному з батьків , у свою чергу , дуже важливо розуміти емоції малюка , його потреби і тривоги для того , щоб зменшити його страждання в періоддитинства.

Дуже важливим моментом у розвитку емоційного станудитиниє емоційний стан його матері , оскільки всі емоції мами , як позитивні , так і негативні передаютьсядитині. У тому випадку , коли мама маленькоїдитинипостійно перебуває в поганому настрої , не посміхається , нервує , то її стан передається маляті , і він стає примхливим , відмовляється від їжі , погано спить.

Для того , щоб удитинивідбувався позитивний емоційний розвиток , необхідно щоб у сім’їдитинибула присутня сприятлива психологічна обстановка. Доведено , що при стабільності сімейних відносин емоційний розвиток малюка знаходиться в безпеці.

Дуже часто відбувається порушення емоційного контактудитиниі матері , коли вона йде в ясла. Колидитинівиповнюється два роки , вона все більше і більше потребує спілкування з іншими членами сім’ї , а не тільки з матір’ю. Вік малюка від двох до чотирьох років називають періодом впертості. При цьому дуже важливо не обмежувати самостійністьдитини.

У віці від трьох до п’яти роківдитинаможе відчувати страх темряви , замкнутого простору або самотності. Батьки повинні підтримуватидитину, заспокоювати і вміти поговорити про існуючі проблеми для того , щоб емоційна сфера малюка залишалася стабільною. Крім цього , стабілізувати емоційний стан малюка дуже часто допомагає впевнена , спокійна , любляча поведінка батька , яке виступає прикладом длядитини. У тому випадку , якщо в сім’ї міждитиноюі батьком не буде налагоджений емоційний контакт , то це може несприятливо позначиться на формуванні характеру малюка і його розвитку в цілому.

Давно помічено , що діти , які мають можливість спілкування з однолітками , відчувають різні страхи набагато рідше , ніж ті , які такого спілкування не мають. Під час спілкування з друзями удитинивідбувається розкриття повної палітри емоцій , і при цьому малюк набуває навички захисту , навчається адекватно сприймають невдачі і проявляти гнучкість у поведінці.

Після шести років удитиниможуть з’явитися такі емоції , як недовірливість , сумнів у своєму майбутньому , тривожність . Ці емоції проходять самі в тому випадку , коли батьки виявляють життєрадісність , впевненість і спокій . Для того , щобдитина якомога частіше відчувала позитивні емоції , необхідно щоб між мамою і татом малюка були хороші відносини , а в родині була присутня стабільна обстановка .

Дитина, яка відчуває позитивні емоції , розвивається набагато швидше тих дітей , у житті яких негативних емоцій набагато більше , ніж позитивних .

Дитиназі стабільною емоційною сферою володіє хорошим душевним здоров’ям , відчуттям безпеки і довірою до батьків. Це допомагаєдитинізасвоїти основи правильної поведінки в суспільстві .

Емоційна сфера є досить важливою складовою у розвиткудитини, оскільки спілкування і взаємодія малюка з іншими дітьми чи дорослими не буде ефективною , якщо його учасники не здатні , побачити емоційний стан іншого і керувати своїми емоціями .


19.01.2018

ДИТЯЧА ЖАДІБНІСТЬ І ЩО З НЕЮ РОБИТИ.

9 ПІДКАЗОК ДЛЯБАТЬКІВ

/Files/images/жадыб.jpg 1. Ніколи не називайте дитину жадібною, інакше вона незабаром такою і стане!Просто забудьте це слово і не вживайте його. Дитина не хоче ділитися, хоче погратися своєю іграшкою, боїться що іграшку заберуть, але вона ще не жадібна!

2. Визнайте право малюка на власність!Так, малюк має таке право! Іграшки, одяг дитини — це її власність. Тому, не даючи іграшку іншому хлопчикові, ваш син чи дочка просто захищає її (своє майно) від інших. І це право на свою особисту власність і наможливість нею розпоряджатися на свій власний розсудтак необхідно, але так складно прийняти батькам. Зазвичай, батьки, купивши іграшку (особливо якщо дорогу), продовжують нею розпоряджатися навіть після того, як подарували її дитині. Але чому? Уявіть, що вам чоловік (дружина) подарував (ла) красиву футболку і не дозволяє її одягати на вулицю. Як ви будете себе почувати при цьому? Точно так почуваються діти, коли їм не дозволяють розпоряджатися своєю іграшкою так, як їм самим захочеться. Або коли мама вихоплює з рук, не питаючи дозволу, або коли бабуся сама вирішує дати маленькій дівчинці пограти, без згоди на це внука ….Якщо ви не готові віддати іграшку і прийняти те, що вона тепер стає власністю малюка, не купуйте її.Якщо боїтеся, що малюк зламає, забруднить, відразу пояснюйте, що іграшка ця тільки для гри в будинку, або попросіть бути акуратнішим.

3. Не змушуйте малюка ділитися.Дитина має право розпоряджатися іграшкою так, як вона сама захоче. Ви можете лише м’яко підвести її до того, щоб дати іграшку іншому. Тобто ваш малюк має сам захотіти поділитися.

4.Для початкурозкажіть малюку, що він має право ділитися і точно таке ж право не ділитися, якщо йому цього не хочеться.Алеточно так само й інші діти – можуть ділитися з ним, а можуть і не захотіти.Нам важливо дати дитині зрозуміти, що ділитися – це добре, важливо, щоб вона сама цього захотіла, сама отримала від цього задоволення. Тоді це по-справжньому цінний момент.

5. Пам’ятайте, що справжня щедрість починає розвиватися після трьох років, разом з розвитком соціальних мотивацій.Якщо Ви почнете боротися за хороші манери раніше цього моменту, – дитина, чиє право на власність не було визнано, не визнаватиме і не поважатиме право на власність іншої людини. Всі ці «Не можна скупитися! Дай дівчинці м’ячик, адже вона маленька!»У майбутньому з великою ймовірністю проростають підлітковим злодійством: «Я просто взяв покататися, пограти, подивитися і т.п.».

6. На майданчику, в ситуації, коли хто-небудь без дозволу бере іграшку вашого малюка, зупиніть обох.Скажіть, що це іграшка вашої дитини і у неї варто попросити дозвіл.

7. Так самонагадуйте вашому малюкові, що необхідно просити дозвіл у інших пограти їх іграшками.Якщо інша дитина не хоче поділитися іграшкою, скажіть своєму малюкові: «Хлопчик (дівчинка) не хоче зараз дати тобі м’ячик, почекай трохи, він пограє і дасть тобі. А ми поки давай покатаємося на гойдалці / пограємо в піску і т.п. »Якщо ваш малюк не хоче ділитися, скажіть тому, хто просить іграшку: “(Ім’я вашої дитини) хоче зараз поргатися цією іграшкою сам, почекай трішки, він/ вона пограється і дасть”Детальніше про те, як поводитися в таких ситуаціях читайте

8. Завжди просіть дозвіл у власного (ої) сина (дочки), перш ніж подивитися / пограти / показати / позичити і т.п. його (її) особисту річ.Ніколи не вихоплюйте з рук у малюка іграшку без його дозволу.Для початку попросіть: «Дай, будь ласка!» Дитина, взявши приклад з Вас, через деякий час теж буде питати, перш, ніж схопити чиюсь річ.

9.НІКОЛИ НЕ НАЗИВАЙТЕ ДИТИНУ ЖАДІБНОЮ, ІНАКШЕ ВОНА НЕЗАБАРОМ ТАКОЮ І СТАНЕ! І НЕ ЗМУШУЙТЕ ДІЛИТИСЯ, ПАМ’ЯТАЙТЕ ПРО ПРАВО МАЛЮКА НА ВЛАСНІСТЬ!

15.11.2017

ІСТЕРИки. СПОСОБИ ЗАПОБІГАННЯ

/Files/images/dut_isteruka.jpg 1. Намагаєтесь якомога рідшевживати слово «НІ». Говоріть тільки тоді, коли це дійсно необхідно (дитина схопила ніж, підійшла на прогулянці до відкритого каналізаційного люка), тобто коли це щось таке, що може зашкодити здоров’ю її або оточуючих її людей.Коли Ви багато чого дозволяєте робити, дитина менше разів вступає в протест (адже пізнавати світ – це одна з її основних потреб), а отже і більшості істерик можна уникнути. «Ні» повинно бути мало, але воно бути повинно!!!Потрібно завжди пам’ятати, що відмовляти дитині в чомусь –цілком нормально. Як і те, що дитина може обурюватися через це.Але якщо вже Ви дитину в чомусь обмежуєте і вона починає висловлювати яскравий протест, важливо не поступатися,оскільки така манера поведінки може закріпитися –як тільки дитина зрозуміє, що так вона зможе домагатися того, що хоче, це буде ведучий механізм взаємодії з вами, а надалі і з оточуючими в дорослому житті.

2. Якщо бачите що пахне «смаженим» –спробуйте підключитипочуття гумору.І навіть простеньке смішне завдання може допомогти втомленому малюкові дійти до потрібного місця. Наприклад, стояти з висунутим язиком, поки червоний на світлофорі не зміниться зеленим. Чи позмагатися, хто придумає смішнішу пантоміму. Тут на скільки Вас занесе Ваша ж фантазія!

3. Якщо дитина втомилась від того, що довго чекає на щось (наприклад, обід) і ви відчуваєте, що поганий настрій “не за горами” –залучіть її до підготовки– нехай спробує їжу на сіль чи перемішає салат.

4. Ніколи не висміюйте, не принижуйте і не ображайте дитину.Якщо, вона вчинила який-небуть негарний, з Вашої точки зору, вчинок – обов’язково скажіть їй про це.Але не акцентуйте увагу на особистості, а говоріть саме про дії. Тобто не “ти поганий”, а “ти вчинив не правильно”.

5. Для дітей також важливим єможливість вибору. Часто істерики є наслідком того, що батьки заважають дитині ставати самостійною. Вона намагається все робити по-своєму. У таких випадках необхідно, щобу дитини обов’язково були сфери, в яких тільки вона вирішує, як має бутиабо вона сама вибирає із запропонованих альтернатив.

6. Частою причиною істерик буває невизначеність. Особливо в кризові періодидитина потребує стабільностіяк ніколи. І коли батьки намагаються надати їй безмежне право вибору, дитина може губитись. Тому постійні переговори з дитиною не бажані і скрізь треба знати міру. Якщо Ви бачите, що дитина «губиться» в різноманітних варіантах, не знає чого хоче, не може визначитись –зробіть вибір замість неї, навіть, якщо вона противиться, насправді вона цього потребує.

7. Для профілактики дитячих примх та істерик велике значення маєєдина виховна позиція всіх членів сім’ї, які беруть участь у догляді за дитиною. Якщо, дорослі виховують по-різному, дитина вчиться маніпулювати і шляхом інтриг досягати свого.

8. Якщо яка-небудь неприпустима дія дитини була помічена вперше, токраще проігнорувати, ніж звернути увагу і тим самим підкріпити.

9. Якщо не хочете наразитися на істерику,ніколи різко не переривайте занять дитини,навіть, якщо вони здаються Вам безглуздими і неправильними. Для перемикання уваги малюка потрібний певнийчас.

10. Інодіроздратування у дітей накопичується, коли довго щось не виходить. Слідкуйте за тим, як дитина справляється з новим для себе завданням, адже на перших порах не завжди вона зможе зробити це самостійно (запустити нову машинку, піднятися сходами на гору, переступити через струмочок). У таких випадках потрібно зробити це разом з нею(ОБОВ’ЯЗКОВО спитавши чи треба їй допомога – це вже розуміють 1,5 річні діти), щоб вона перевірила свої сили і повірила в них.

11. Намагайтесь якомогаменше порушувати режим дня(особливо в кризові періоди), оскільки нестабільність може запустити істерику!

12. Для дитини дужеважливо, щоб її почули. Часто звичайне проговорення батьками того, що хоче дитина (наприклад, “Я почула і зрозуміла, що ти хочеш на майданчик, але нам треба спочатку зайти в магазин, щоб купити…”) зводить нанівець внутрішнє напруження. Інколи малюкові просто хочетьсязнати, що його почули і зрозуміли.


18.10.2017

МЕТОД “Я-ПОВІДОМЛЕНЬ” ДЛЯ ВСТАНОВЛЕННЯ КОНТАКТУ З ДИТИНОЮ ІДОРОСЛИМИ

/Files/images/я повідомлення.jpg 1.Підходячи до будинку, ви зустрічаєте власного сина: лице вимазане, гудзик відірваний, сорочка вилізла з штанів.

Перехожі озираються, усміхаються, вам же неприємний вид сина і трохи соромно перед сусідами. Однак дитина нічого не помічає, він чудово провів час, а зараз радий зустрічі з вами.

2. Малюк з ентузіазмом катає по підлозі свою машинку. Ви поспішаєте на роботу, син заважає, плутається під ногами, одним словом, дратує вас.

3.Підліток знову включив магнітофон «на повну катушку». Вам це страшно докучає.

Отже, що ж робити в подібних випадках, а саме, коли батьків переповнюють емоції?

Якщо дитина викликає у вас своєю поведінкою негативні переживання, повідомте їйпро це.

Почуття, особливо якщо вони негативні і сильні, ні в якому разі не варто тримати в собі: не слід мовчки переносити образу, придушувати гнів, зберігати спокійний вигляд при сильному хвилюванні. Обдурити такими зусиллями ви нікого не зможете: ні себе, ні свою дитину, яка без труднощів «читає» по вашій позі, жестах і інтонації, виразу обличчя або очей, що щось не так. Адже саме через ці «несловесні» сигнали передається більше 90% інформації про наш внутрішній стан. І контролювати їх дуже важко. Через деякий час почуття, як правило, «проривається» і виливається в різкі слова або дії.

Як же сказати про свої почуття дитині, щоб це не було руйнівно ні для неї, ні для вас?

Коли ви говорите про свої почуття дитині, говоріть відПЕРШОЇ ОСОБИ.ПовідомтеПРО СЕБЕ, ПРО СВОЄпереживання, а не про неї, не про її поведінку.

Повернемося до наших прикладів і спробуємо, застосовуючи правила, сконструювати відповіді батьків. Вони можуть бути такими:

1. Я не люблю, коли діти ходять розпатланим, і мені соромно від поглядів сусідів.

2. Мені важко збиратися на роботу, коли під ногами хтось повзає, і я весь час спотикаюся.

3. Мене дуже втомлює гучна музика.

Зауважте, всі ці пропозиції містять займенники я, мені, мене. Тому висловлювання такого роду психологи назвали «Я-повідомленнями».

Хто-небудь з батьків міг би сказати інакше:

1. Ну що в тебе за вигляд?

2. Перестань тут повзати, ти мені заважаєш.

3. Ти не міг би тихіше?

У таких висловлюваннях використовуються слова ти, тебе, тобі. Їх можна назвати Ти-повідомленнями»

На перший погляд різниця між «Я-» і «Ти-повідомленнями» невелика. Більше того, другі звичніші і «зручніші». Однак у відповідь на них дитина ображається, захищається, грубить. Тому їх бажано уникати.
Адже кожне «Ти-повідомлення», по суті, містить випад, звинувачення або критику в сторону дитини.

Ось типовий діалог:

– Коли ти нарешті почнеш прибирати свою кімнату ?! (Звинувачення.)
– Ну вистачить, тат. Зрештою, це моя кімната!
– Як ти зі мною розмовляєш ?! (Засудження, загроза.)
– А що я такого сказав?

«Я-повідомлення» має ряд переваг в порівнянні з «Ти-повідомленням».

1. Воно дозволяє вам висловити свої негативні почуття в необразливій для дитини формі. Деякі батьки намагаються пригнічувати спалахи гніву або роздратування, щоб уникнути конфліктів. Однак це не призводить до бажаного результату. Як вже говорилося, повністю придушити свої емоції не можна, і дитина завжди знає, сердиті ми чи ні. І якщо сердиті, то вона, в свою чергу, може образитися, замкнутися або піти на відкриту сварку. Виходить все навпаки: замість миру – війна.

2. «Я-повідомлення» дає можливість дітям ближче пізнати нас, батьків. Нерідко ми закриваємося від дітей бронею «авторитета», який намагаємося підтримувати будь-що. Ми носимо маску «вихователя» і боїмося її хоча б на мить підняти. Часом діти дивуються, дізнавшись, що мама і тато можуть взагалі щось відчувати. Це справляє на них незабутнє враження. Головне ж – робить дорослого ближчим.

3. Коли ми відкриті і щирі у вираженні своїх почуттів, діти стають щирими в вираженні своїх. Діти починають відчувати: дорослі їм довіряють, і вони теж можуть довіритися.

Ось лист однієї мами, яка запитує, чи правильно вона вчинила.

«Ми розійшлися з чоловіком, коли синові було шість років. Зараз йому одинадцять, і він став глибоко, свідомо, але більше в собі, сумувати за батьком. Якось вирвалося у нього: “З татом я пішов би в кіно, а з тобою не хочеться”. Одного разу, коли син прямо сказав, що йому нудно й сумно, я сказала йому: “Так, синку, тобі дуже сумно, напевно, від того, що немає у нас тата. Та й мені невесело. Був би у тебе тато, у мене чоловік, було б нам жити набагато цікавіше”. Сина як прорвало: притулився до мого плеча, полилися тихі гіркі сльози.
Поплакала нишком і я. Але нам обом стало легше. Я довго думала про цей день і десь в глибині душі розуміла, що зробила правильно. Чи не правда?”

Мама інтуїтивно знайшла правильні слова, сказала хлопчикові про його переживання, а також розповіла про своє ( «Я-повідомлення»). І те, що обом стало легше, що мама і син стали ближче один до одного, – найкращий доказ дієвості цих методів. Діти дуже швидко засвоюють від батьків манеру спілкування. Це стосується і «Я-повідомлення».

І останнє, висловлюючи своє почуття без наказу або догани, ми залишаємо за дітьми можливість самим прийняти рішення. І тоді – дивно – вони починають враховувати наші бажання і переживання.

Навчитися посилати «Я-повідомлення» непросто.Потрібні тренування, і на перших порах важко буде уникати помилок. Одна з них полягає в тому, що іноді, почавши з «Я-повідомлення», батьки закінчують фразу «Ти-повідомленням».

Наприклад:«Мені не подобається, що ти така неакуратна!»Або«Мене дратує це твоє пхикання!»
Уникнути цієї помилки можна, якщовикористовувати безособові фрази, безособові займенники, узагальнюючі слова.Наприклад:

– Мені не подобається, коли за стіл сідають з брудними руками.
– Мене дратує, коли діти скиглять.

Наступна помилка викликанаострахом висловити почуття справжньої сили.
Наприклад, якщо ви приходите в жах побачивши сина, який б’є по голові кубиком свого молодшого братика, то у вашому вигуку слід висловити силу цього почуття. Фраза: «Мені не подобається, коли хлопчики так роблять», – тут ніяк не підходить, дитина відчує фальш.


12.05.17.

Памятка дитини для дорослих
Шановні батьки! Пам'ятайте, що ви самі запросили мене у свою родину.

/Files/images/загружено.jpg · Колись я залишу батьківську оселю, але до того часу навчіть мене, будь ласка, стати людиною.

· У моїх очах світ має інший вигляд, ніж у ваших. Прошу вас, поясніть мені, що, коли, чому, кожен із нас у ньому має робити.

· Мої ручки ще маленькі — не очікуйте від мене досконалості, коли я застеляю ліжко, малюю, пишу або кидаю м'яча.

· Мої почуття ще недозрілі — прошу будьте чутливими до моїх потреб.

· Щоб розвиватись, мені потрібне ваше заохочення, не тиск. Лагідно критикуйте і оцінюйте, але не мене, а лише мої вчинки.

· Давайте мені трохи самостійності, дозвольте припускатися помилок, щоб я на помилках вчився. Тоді я зможу самостійно приймати рішення у дорослому житті.

· Прошу, не робіть усього за мене, адже я виросту переконаним у своїй спроможності виконувати завдання згідно з вашим очікуванням.

· Я вчуся у вас усього: слів, інтонацій, голосу, манери рухатись. Ваші слова, почуття і вчинки повертатимуться до вас через мене. Тому навчіть мене бути кращою.

· Я хочу відчувати вашу любов, хочу щоб ви частіше брали мене

· на руки, пестили, цілували. Але будьте уважними, щоб ваша любов не перетворилася на милиці, що заважають мені робити самостійно кроки.

· Любі мої, я вас дуже люблю! Доведіть мені, що ви любите мене також.


28.03.17

«Організація психологічного супроводу при роботі з дітьми, які потребують корекції у спілкуванні»

Семінар-практикум для вихователів ДНЗ

Мета: ознайомити педагогічних працівників ДНЗ з особливостями організації психологічного супроводу при роботі з дітьми, які потребують корекції у спілкуванні.

- Іванова Тетяна Вікторівна, практичний психолог ДНЗ № 26.

/Files/images/DSC02733.JPG /Files/images/DSC02737.JPG /Files/images/DSC02729.JPG

/Files/images/DSC02739.JPG /Files/images/DSC02738.JPG


04.05.17

Пам'ятка для батьків

Ми завжди маємо бути прикладом і взірцем для наших дітей, слідкувати за власними вчинками й словами, навіть тоді, коли думаємо, що вони нічого не помічають.....

КОГДА ВЫ ДУМАЛИ, ЧТО Я НЕ СМОТРЕЛ… (мовою оригіналу)

/Files/images/когда вы думали...jpg Когда вы думали, что я не смотрел, я видел, что Вы повесили мой первый рисунок на холодильник, и я немедленно захотел нарисовать другой.

Когда вы думали, что я не смотрел, я видел, что Вы накормили бездомную кошку, и я узнал, что хорошо быть добрым к животным.

Когда вы думали, что я не смотрел, я видел, что Вы сделали мой любимый пирог для меня, и я узнал, что даже мелочи могут быть иметь особый смысл.

Когда вы думали, что я не смотрел, я видел, что Вы приготовили блюдо и отнесли его другу, который был болен, и я узнал, что все мы должны помогать и заботиться друг о друге.

Когда вы думали, что я не смотрел, я видел, что Вы отдаете свое время и деньги, чтобы помогать людям, у которых ничего нет, и я узнал, что те, у кого есть что-то, должны помогать тем, у кого нет ничего.

Когда вы думали, что я не смотрел, я видел, что Вы заботились о нашем доме и обо всех в нем, и я узнал, что мы должны заботиться о том, что нам дано и дорого.

Когда вы думали, что я не смотрел, я видел, как Вы относитесь к своим обязанностям, даже когда Вы не очень хорошо себя чувствовали, и я узнал, что должен буду быть ответственным, когда я вырасту.

Когда вы думали, что я не смотрел, я видел, как слезы текли из Ваших глаз, и я узнал, что иногда вещи могут причинять боль, и это нормально, плакать.

Когда вы думали, что я не смотрел, я видел, как Вы заботились, и я хотел быть всем, чем я мог быть.

Когда вы думали, что я не смотрел, я извлекал большинство уроков из жизни, которые я должен знать, чтобы быть хорошим и успешным человеком, когда я вырасту.

Когда вы думали, что я не смотрел, я смотрел на Вас и хотел сказать, «Мама и папа! Спасибо за все вещи, что я видел, когда Вы думали, что я не смотрел!»


05.05.17

Роль сім'ї у вихованні дитини

/Files/images/images.jpg Роль сім'ї у вихованні дітей – велика відповідальна. Батьки є першими вихователями, які зміцнюють і загартовують організм дитини, розвивають її мову і мислення, волю і почуття, формують її інтереси, прагнення, смаки, здібності, виховують любов до знань, допитливість, спостережливість, працьовитість.

Виховання дітей у сім'ї є першоосновою розвитку дитини як особистості. Духовний вплив батьківського дому на формування її особистості створюється завдяки щирій материнській ласці, небагатослівній любові батька, домашньому теплу, піклуванню, затишку і захисту, родинній злагоді.

В. Сухомлинський вважав, що сім'я – «джерело, водами якого живиться повноводна річка нашої держави». Але з досвіду роботи, ми знаємо. Що не кожна сім'я є саме таким «джерелом», не всі батьки мають певні знання про виховання дітей.

Сімейне виховання – це процес досить складний і завжди пов'язаний з суб'єктивними факторами. Недосвідченість батьків, їхнє намагання опиратися виключно на на власний досвід, брак певних педагогічних знань навичок призводить до серйозних помилок.

Однією з важливих передумов виховання в сім'ї є підвищення педагогічної культури батьків. Піднесення педагогічної культури батьків є самоосвіта – читання психолого-педагогічної літератури з проблем виховання дітей у сім'ї; твори класиків української і світової літератури; добірки матеріалів періодичної преси, де широко представлено роль сім'ї у вихованні дітей.

Поради батькам щодо виховання дітей

ПЕДАГОГІЧНИЙ ТАКТ

Розмовляйте з дитиною так, щоб не образити її грубим словом.

Не говоріть з дитиною зразу ж після вчинку.Умійте вибирати місце й час для серйозної розмови з сином чи дочкою. Зауваження дітям при ровесниках не приносить ніякої користі.В розмові з дитиною намагайтесь схилятися до тону порад, щоб було більше прохання, а не категоричних вимог.

ОРГАНІЗАЦІЯ ДОМАШНЬОЇ ПРАЦІ

Домашня праця – найважливіший засіб виховання дітей. Привчайте дітей до посильної праці.Хай дитина не зростає черствим споживачем в побуті.

Формами домашньої праці можуть бути самими різноманітними.

ОСОБИСТИЙ ПРИКЛАД

«Не думайте, що ви виховуєте дитину тільки тоді, коли з нею розмовляєте Ви виховуєте її в кожен момент вашого життя, навіть тоді, коли Вас нема дома.

Як ви одягаєтесь, розмовляєте з іншими людьми і про інших людей, радієте або сумуєте, як ви відноситесь до друзів і ворогів, смієтесь, читаєте газету – все це має для дитини величезне значення».

БАТЬКІВСЬКА ЛЮБОВ ДО ДІТЕЙ

Батьківська любов до дитини повинна бути розумною.

Дитина, яку навчали з дитинства лише брати від інших, ніколи не зможе бути добрим батьком або матір'ю, чоловіком або дружиною, вірним другом, гідним громадянином своєї Батьківщини.

ГРА В СІМ'Ї

Гра в сім'ї – важливий метод виховання. Частіше спілкуйтеся з своїми дітьми через різні види ігор. Серйозні і веселі, голосні і тихі, математичні і літературні, спортивні і музикальні – ігри задовольняють потребу дітей у творчості, розвивають їх допитливість, навчають бути чесними, стриманими, уважними, сміливими, підкорятись колективу, допомагати всім.

ЗНАЙТЕ СВОЮ ДИТИНУ

Щоб правильно виховати дитину, треба дуже добре придивитись, до поведінки дітей, батьки не можуть розібратись в причинах того чи іншого вчинку сина чи дочки. Педагогічна спостережливість – постійна потреба зрозуміти дитину.

СІМ БАТЬКІВСЬКИХ ЗАПОВІДЕЙ

1.Не вважайте дитинусвоєювласністю- вона дар Божий.

2.Любіть її такою, якою вона є, навіть якщо вона не надто талановита,не вусьому досягає успіху...

3.Не очікуйте, що вона виросте сама такою, якою хочете ви, -допоможіть їй статисобою.

4.Запам’ятайте:найголовніший ваш обов’язок-розуміти й втішати. Ви – не суддя, неприклад длянаслідування , а людина,на грудях якої можнавиплакатись і у п’ять,і в п’ятдесятроків.

5.Не переймайтесь, якщоне можетечогось зробити для сина чи дочки. Найгірше, якщо можете, але неробите.

6.Усвідомте: для дитини зроблено замало, якщо зроблено не все.

7.Не очікуйте на вічну вдячність: ви дали життя своїй дитині, вонавіддячить вашим онукам.

Кiлькiсть переглядiв: 427

Коментарi

Для того, щоб залишити коментар на сайті, залогіньтеся або зареєструйтеся, будь ласка.